«Вільний простір — Little Mariypol». Серце Маріуполя тепер б’ється у Дніпрі

Три місяці тому у центрі Дніпра відкрився гуманітарний центр Little Mariupol. Тут допомагають переселенцям та військовим, «підвішують» каву, читають книги та виконують дитячі мрії. Творець центру – громадський активіст, волонтер та бізнесмен Кирило Долімбаєв – каже, що у цьому місці б’ється велике серце Маріуполя.

-У лютому мене та інших активістів, волонтерів, капеланів православної церкви з Маріуполя внесли до чорних списків. Я вивіз сім’ю у безпечне місце, а сам приїхав у Дніпро, – каже Кирило. – Вибрав я Дніпро не випадково. Тут представники Української православної церкви Донецької єпархії почали створювати гуманітарний хаб «Доброго ранку, ми з Маріуполя». Вирішив допомогти. У Маріуполі мені довелося попрацювати із представниками єпархії. Ми створювали культурні та освітні проекти. Зокрема, відкрили школу культури та українського живопису, україномовну бібліотеку, експозицію українського одягу та предметів козацького побуту. Зараз наш гуманітарний хаб є найбільшим хабом в Україні.

— Скільки людей пройшло через хаб?

– Почали ми з того, що приймали по 50 осіб щодня. Сьогодні ж хаб обслуговує понад 2500 біженців на день. За півроку це десятки тисяч людей. Тут люди можуть отримати базову гуманітарну допомогу: продукти, засоби особистої гігієни, побутову хімію, медикаменти, одяг та інше. У ситуації, що склалася, це вагома підтримка.

– Як народилася ідея відкрити у Дніпрі центр для біженців?

— Ще у квітні в гуманітарному хабі я познайомився із сім’єю з Маріуполя. Історія цієї сім’ї справила на мене сильне враження. Маленька дівчинка, якій нещодавно виповнилося 8 років, після бомбардування Маріуполя перестала розмовляти. Взагалі. Дитина замовкла через сильний стрес. Потрібна була спеціалізована допомога, надання якої ми на той момент організувати не могли. Тоді й прийшла ідея створити громадський простір «Вільний простір Little Mariypol», де люди могли б отримати навіть психологічну допомогу.

— Назву для центру ви самі придумали?

— Так. Перше, що спало мені на думку, було «маленький Маріуполь». Маленький Маріуполь у Дніпрі. Переклав назву англійською і мені сподобалося. А «вільний простір» тому, що кожна людина може отримати тут допомогу, а також може з нами співпрацювати на волонтерських засадах.

– Хто допомагав відкрити центр для біженців?

— «Little Mariupol» створювався з нуля. Я знайшов потрібне приміщення на правому березі Дніпра і орендував його на півроку. На старті у нас були тільки стіни та підлога. А ще величезне бажання перетворити порожнє приміщення на таке місце, де люди почуватимуться потрібними, і де їм буде добре. Як вдома. Ми зробили ремонт та придбали необхідні меблі. Оренда та ремонт — за мій рахунок. З покупкою меблів допомогли представники ООН, за що їм велике спасибі.

– «Вільний простір — Little Mariypol» відкрився у липні. Розкажіть про роботу центру у ці три місяці.

– У центрі багато складових, але все це працює як єдиний механізм. Однією з цілей нашого простору є підтримка малого та середнього бізнесу, який зробив релокацію з окупованих територій. В одному з приміщень у нас працює кав’ярня «Little Mariypol». Ми надали можливість підприємцю зробити рестарт бізнесу. Дали необхідну техніку, меблі. Обладнали кав’ярню всім необхідним. Це соціальний бізнес. Частину прибутку підприємець віддає на допомогу переселенцям та нашим військовим. А в майбутньому допомагатиме нам із орендою приміщення.

— У Дніпрі багато кав’ярень. Кав’ярня Little Mariypol користується популярністю у місцевих жителів?

– Користується. Справа в тому, що у нас не звичайний заклад. Ми переосмислили кав’ярню. Не замикаємось тільки на каву. У нашому випадку кав’ярня – це не про каву взагалі. Завідує кав’ярнею Володимир Лихачов. Він із Маріуполя. У родини Володимира був бізнес – мережа кав’ярень та магазинів. Нині все це зруйновано. Бізнес урятувати не вдалося. З Володимиром я познайомився у хабі. Він допомагав там. Почали спілкуватися, а потім я запропонував йому співпрацювати.

— Що незвичайного є у кав’ярні? Чим залучаєте відвідувачів?

— Ну, наприклад, ми «підвішуємо» каву. У кав’ярні людина може випити каву сама, а також залишити «підвішену» для інших. Сплачену відвідувачем чашку безкоштовно запропонують переселенцям та нашим захисникам. У Маріуполі це досить відома послуга. Там «підвішеною» кавою останні роки нікого було не здивувати. Дніпряни поки що дивуються. У нашій кав’ярні «підвішують» не лише каву, а й будь-які десерти. І потім переселенці чи військові отримують каву та тістечка безкоштовно. Людям це дуже приємно. «Підвішена» кава — це свого роду елемент психологічної реабілітації.

— Які ще напрямки роботи із переселенцями є у центрі?

— Я вже казав, що ідея створити центр для біженців з’явилася після знайомства із сім’єю дівчинки, яка перестала говорити. Відповідно, у нас є психологи, які можуть надати кваліфіковану допомогу тим, хто її потребує. Є дитячі психологи та ті, хто працює з дорослими. Також біженці можуть отримати юридичну допомогу. Супровід у судових процесах, наприклад, консультації чи допомога у відновленні документів. Така допомога людям зараз потрібна. Різні ситуації бувають. Крім того, у нас переселенці можуть отримати медичну допомогу.

— Про консультації яких саме спеціалістів йдеться?

— Стоматологів та гінекологів. Є низка домовленостей зі стоматологіями, які надають діткам із сімей переселенців та військовим безкоштовну стоматологічну допомогу. Дорослі можуть отримати знижку на послуги стоматолога щонайменше 50%. Якщо говорити про гінекологічну допомогу, то вона дуже важлива для жінок, які виїжджають із окупованих територій. Багато хто з них стикається з проблемою переохолодження. Є ті, хто зіткнувся із фізичним насильством.

— Як знаходите цих спеціалістів?

— Когось шукаємо цілеспрямовано, дехто знаходить нас, з деякими знайомимося випадково. Наприклад, на відкритті центру був власник стоматологічної клініки. Ми познайомилися і він запропонував свої послуги. З нотаріусом приблизно так само вийшло. Якось я пішов у своїх справах до нотаріальної контори, розмовляли з нотаріусом, і він запропонував свої послуги для переселенців.

— Чи багато хто допомагає переселенцям?

— Так. Зараз такий час, коли люди розуміють, наскільки важливо бути разом та допомагати один одному. Це завжди було важливо, але зараз особливо.

-Психологічна, юридична та медична допомога, кава. За чим ще можна прийти в центр?

– За книгами. Прекрасними, українськомовними книгами. Ми маємо гарну бібліотеку, в якій вже понад 2500 книг. Їх нам надсилають звичайні люди. Частину книжок надіслала діаспора зі США. Книги може брати будь-хто. Як переселенці, так і мешканці Дніпра. Єдина наша вимога – дбайливе ставлення до книг та їх повернення. Деякі люди, до речі, приходять лише для того, щоб узяти книги та випити каву.

— Як дізнаєтесь про потреби переселенців? Люди заповнюють якісь анкети та вказують, яка допомога їм потрібна?

— Здебільшого це відбувається так: людина приходить до нас, знайомимося за чашкою кави. З’ясовуємо першочергові потреби і, не гаючи часу, починаємо допомагати. Підключаємо тих чи інших спеціалістів. До речі, допомагаємо не лише людям, а й тваринам. Ми маємо простір «Animals friendly», безкоштовно даємо власникам тварин корм. Два тижні тому роздали 800 кілограмів корму для собак. Я побачив у соціальних мережах виробника корму і написав їм листа. Незабаром отримав відповідь, що компанія може надати нам безкоштовно певну кількість корму. Будемо розвивати цей напрямок, оскільки він є дуже важливим. Багато переселенців, залишаючи рідний будинок, забрали домашніх тварин.

— Чи проводять у центрі якісь культурні заходи?

— Так, і дуже часто. Чого ми лише не проводимо. У нас працює безкоштовний клуб української та англійської мов. Цього тижня ми запустили курс навчання Петриківського розпису. Є клуб раннього розвитку для дітей «Інтелект». Історичні лекції організовуємо. Популяризуємо українські музичні інструменти. Проводимо поетичні читання, та багато іншого. Акцентую увагу, що все це безкоштовно. Як для переселенців, так і для мешканців Дніпра. Допомогу в організації культурних заходів люди часто пропонують самі. Когось ми знаходимо, з кимось знайомимося випадково. У гуманітарному хабі я познайомився із бандуристками. Запропонував їм виступати у нашому центрі. Вони погодились. І тепер наші відвідувачі можуть насолоджуватися гарною музикою.

— Напрямків роботи у вас багато. А помічників?

— Не повірите, але в штабі працюють лише три волонтери: я та дві дівчини Катерина та Ірина. Усі ми з Маріуполя.

— У кав’ярні на барному столі стоїть банк з написом «На мрію дитини зі сходу». Розкажіть, що це за проект?

— Діти важко переносять війну. Вони замикаються у собі. Ми намагаємось зробити дітей максимально щасливими. Як? Виконуючи їхню мрію. Власне, в цьому і полягає мета нашого проекту. Є дві банки: одна – для збирання грошей в інтернеті, інша – фізична, яку ви бачили у кав’ярні. За бажанням відвідувачі можуть залишити гроші, які згодом ми витратимо на здійснення мрії конкретної дитини.

— А як дізнаєтеся, про що мріє та чи інша дитина?

— Через соцмережі. Люди пишуть нам. Ми перевіряємо інформацію, купуємо подарунок і даруємо його дитині.

– Про що мріють діти?

— Про різне. Хтось про велосипед, хтось про планшет. Одна дівчинка мріяла про хом’яка. Довелося витратити чимало часу, щоб знайти відповідного хом’яка та пристойну домівку для нього.

— Охочих допомогти здійснити дитячі мрії вистачає?

– Люди залишають гроші. Хтось 20 гривень лишає, хтось 200. Нещодавно відвідувач залишив 4000 гривень. Також нам допомагають фундації. Востаннє фонд Серея Притули дав нам 30 гарних ноутбуків. Ми їх роздали діткам із сімей переселенців. Гаджети необхідні для дистанційного навчання. Люди виїжджали з дому без нічого. Дехто навіть без документів. Про комп’ютери, ноутбуки та планшети і говорити не доводиться.

— Діти, мабуть, у захваті від подарунків?

— У захваті. Ми їх запрошуємо до центру та даруємо подарунок. У нас все чесно та відкрито. Звітуємо про кожну витрачену копійку. Щодня часом робимо по п’ять звітів.

— Чи популярний ваш центр?

— Так. Нині за день його відвідують близько 150 осіб. Це і переселенці, і місцеві. Маріупольці дуже часто приходять до нас. Хтось цілеспрямовано йде, хтось випадково дізнається про нас. Якось мої земляки йшли вулицею, побачили нашу вивіску, зайшли. До цього про центр вони нічого не знали. Це виявились наші знайомі. Ми дуже здивувалися та зраділи, коли побачили один одного.

— Як вам працюється та живеться у Дніпрі?

— Дніпро мені дуже сподобався. Він як Маріуполь, лише масштабований уп’ятеро. Відмінність між містами в тому, що Дніпро патріотичніше. Тут бізнес розуміє, що треба працювати з волонтерами та працювати на перемогу, допомагати військовослужбовцям. На жаль, у Маріуполі це не всі зрозуміли. Тож зараз і маємо те, що маємо. А Дніпро у цих питаннях інший. І я дуже радий, що серце Маріуполя б’ється саме тут.

Джерело фото — @kirill_dolimbaev

***

Якщо ви хочете допомогти гуманітарному центру, скористайтеся одним із наведених нижче рахунків:

PayPal: kirill.dolimbaev@gmail-com

МоноБанк: 5375411500922880

ПріватБанк: 4731219114792710