Народна ініціатива Як дніпряни власними силами довели до ладу занедбані бомбосховища

24 лютого в Україні почалася війна, і життя мільйонів українців розділилося на «до» та «після». Хтось покинув країну або переїхав до безпечніших регіонів. Багато хто, зокрема, дніпряни залишилися вдома, адже місто та область завдяки обласній військовій адміністрації добре підготовлені до оборони.

Приблизно за тиждень до того, як у Дніпрі пролунали перші вибухи, місцеві ЗМІ опублікували список адрес бомбосховищ, у яких городяни могли сховатися від обстрілів. Список журналісти отримали від представників головного управління ДСНС у Дніпропетровській області.

І хоча багато городян тоді ще вірили, що отримана від рятувальників інформація їм ніколи не знадобиться, найініціативніші за вказаними адресами навідалися. Ось тільки обмежилися при цьому зовнішнім оглядом, не здогадавшись зазирнути всередину. Як міркували люди, якщо об’єкт включили до офіційного списку, з ним точно має бути все гаразд. Але після перших обстрілів з’ясувалося, що більшість сховищ перебувають у жалюгідному стані.

-У нас 29% неготових споруд. Це може бути несправна вентиляція, але ця споруда все одно зможе захистити людей, – коментував ситуацію заступник начальника ГУ ДСНС в області Едуард Горбачов.

Ось тільки підготовлене бомбосховище повинно мати і вентиляцію повітря, що справно функціонує, і електрику, і санвузол, і запас води, а також протигази, аптечку і багато іншого. Усього цього у більшості сховищ Дніпра на початок військових дій не виявилося.

І тоді на допомогу офіційній владі у місті та області піднялася народна ініціатива з ремонту, благоустрою та оснащення всім необхідним бомбосховищ для мирних жителів.

***

Про те, що просто публікації списку бомбосховищ недостатньо, і що більшість захисних споруд потрібно довести до ладу силами комунальних підприємств та за рахунок бюджету, активісти житлового масиву Південний у Дніпрі говорили давно. Писали звернення до райради, але реакції не дочекалися.

-Неподалік нашого будинку знаходиться величезне бомбосховище. Свого часу його збудувало відомче підприємство Міноборони. Вхід у сховище був забитий. Жодних розпізнавальних знаків, що це саме бомбосховище, не було. Добре, що деякі мешканці пам’ятали, де знаходиться потрібний нам об’єкт. Інакше ми б його не знайшли, – розповідає мешканець вулиці Молодогвардійській Сергій Пєтухов.

Приміщення, розраховане на 150 осіб, було у вкрай занедбаному стані, електрики не було.

-Упорядковувати притулок ми почали в темряві. Не чекали, поки проведуть електрику. Так, було не надто зручно, але коли бомбять міста, про зручності вже не думаєш, – каже мешканець Молодогвардійської Богдан.

До прибирання підключилися багато жителів довколишніх будинків. Хтось підмітав, хтось розставляв стелажі, хтось виносив накопичений мотлох. 

-До всього іншого, приміщення було затоплено. Каналізація не працювала. Сантехніка була у жахливому стані. Але головне те, що ми все ж таки впоралися, і у нас з’явилося сховище, – розповідає Богдан.

Зараз у бомбосховищі є автономне освітлення, калорифери та навіть інтернет.

-Ми скидалися грошима та купували все, що було потрібно. Несли в сховище все, що могли. Подушки, пледи, воду, медикаменти, одноразові маски, – каже Богдан.

На все про все людям знадобився тиждень. Сьогодні бомбосховищем користуються жителі кількох розташованих поряд будинків. Щоб не залишати об’єкт без нагляду, місцеві організували чергування.

***

Про бомбосховище на вулиці Каруни в Дніпрі, в якому зараз ховаються під час повітряної тривоги і мешканці прилеглих багатоповерхівок, і люди, які мешкають у центрі для переселенців, місцеві жителі дізналися зовсім випадково.

-Цьому бомбосховищу багато років. Колись стежили за ним, але потім махнули рукою. Спочатку там зникли двері, потім зникли меблі, протигази та інше. Коли почалася війна, і люди почали шукати, де ховатися, про це сховище навіть і не згадали. Знайшов його сусідський хлопчик. Прибіг і розповів мамі про знахідку. Люди пішли дивитись, що залишилося від сховища. Те, що ми побачили… Чесно, хотілося сісти та заплакати, — розповідає мешканка вулиці Котляревського Марина Петренко.

Кімнати були заповнені забиті багаторічним скупченням сміття, на підлозі стояла вода. Ніяких меблів не було, на стінах – грибок, на стелі – кіптява.

-Здавалося, що все це неможливо привести до ладу. Все виглядало так, ніби збудувати нове бомбосховище і швидше, і простіше, і дешевше. Але очі бояться, а руки роблять. І ми взялися до роботи. Привезли півтонни піску, почистили стіни, вивезли сміття. Світло підключили. Єдине, що поки що не зробили, — не почистили стелю, — каже Марина. -Хто коли міг, тоді й допомагав. Дехто приходив уранці, дехто – увечері, після роботи.

Коли бомбосховище стало придатним для використання, місцеві жителі принесли туди меблі, ковдри, пледи.

-Знайшли стільці, столи, табуретки, килими, калорифери. Навіть чайник із чашками роздобули, – розповідає Марина. — Поки люди упорядковували сховище, дуже здружилися. Нині ми вже як одна велика родина.

Недалеко від бомбосховища на Каруни є занедбаний дитячий садок. Коли почалася війна, городяни швидко привели до ладу величезний підвал цього саду.

-Колишній садок на Котляревського – головний біль усього району протягом останніх десяти років. Там щовечора збиралися, скажімо так, асоціальні особи. Місцеві жителі навіть повз боялися ходити. Хто б міг подумати, що настануть часи, коли садок перетвориться на рятувальне коло для всього району, – каже Марина. — Винесли сміття, принесли меблі, і тепер багато хто використовує цей підвал як бомбосховище.

***

Про те, як люди за короткий час перетворили підвал розташованої в районі вулиці Калинової двоповерхівки у сховище не лише для себе, а й для жителів сусідніх будинків, БюроUA розповіла мешканка будинку Вікторія.

-Наш будинок побудували ще у 1951 році полонені німці. Будівля міцна, з металевими перекриттями. Товщина стінок приблизно 80 сантиметрів. Бомбосховища у нас немає, але замість нього ми вирішили використати підвал під будинком, – каже Вікторія.

Висота стель, товщина стін та наявність вентиляції дозволяли це зробити. Мешканці будинку домовилися звільнити підвал від зайвих речей та влаштували суботник.

-У підвалі не було сміття, але було багато речей, що зберігали люди. Стара техніка, велосипеди, будматеріали, меблі. Все це ми ліквідували дуже швидко. Нам допомагали мешканці і  інших будинків. Потім навели чистоту, обладнали місця для сидіння, – розповідає Вікторія.

Лавочки зробили із дерев’яних піддонів. Щоб зручніше було сидіти, принесли старі подушки та ковдри. Хтось із сусідів приніс старі крісла.

Мешканці будинку з маленькими дітьми обладнали спальні місця. На випадок, якщо відбудеться обвал, люди принесли до підвалу інструменти, за допомогою яких можна розбирати завали.

—Спочатку вирішили, що сховище використовуватимуть лише жителі нашого будинку. Але потім вирішили приймати і людей із сусідніх будинків, яким не було де ховатися під час сигналу тривоги, — каже Вікторія. — Щоб вони швидше добиралися, демонтували паркани, якими були огороджені палісадники. Така собі, але все ж економія часу. Війна закінчиться, і повернемо огорожу на колишнє місце.

Вікторію вразило те, як у цей непростий час люди активізувалися та самомобілізувалися, без суперечок та засуджень виконали спільними зусиллями величезний обсяг роботи.

-У нас усі жителі добрі, дружні. Але цього разу ми взагалі начебто в єдиний механізм перетворилися, і тепер живемо як одна велика сім’я, – каже Вікторія. — Кожен намагається допомогти іншому, чим може.

***

Історією облаштування бомбосховища у школі №26 АНД району Дніпра поділилася городянка Людмила Леонова. Шкільна будівля стара, 1931 року побудови.

-Я дізналася про те, що у школі збирають речі для дітей із сімей переселенців. Зібрала, що треба було, віднесла. І на місці дізналася, що у них є сховище, яке перебуває у жалюгідному стані. Об’єм потрібних робіт вражав. Здавалося, що не впоратись і за тиждень, – згадує Людмила.

Дівчина опублікувала у Facebook пост із проханням про допомогу у ліквідації старих меблів, макулатури, будматеріалів, якими було забито бомбосховище.

—Відгукнулись співробітники ДТЕК. Приїхали близько двадцяти людей і за чотири години вичистили приміщення, — каже Людмила. – Після того з’ясувалося, що сховище частково затоплено підземними водами. Відкачувати їх сенсу не було. Через час вода з’явилася б знову. Тож вирішили на підлогу бомбосховища укласти дерев’яні піддони.

Наступний крок – ремонт електропроводки. Після того, як у сховищі стало чисто, сухо та світло, туди принесли меблі.

-Люди приносили ліжка, лавки, столи. Ось так, крок за кроком, бомбосховища й привели до ладу. Нині там є все необхідне. І вода, і медикаменти, і зручні місця для сидіння. І все це вдалося зробити за день! – каже Людмила. – Важливо те, наскільки зараз люди готові допомагати. Ми всі дуже змінилися. Стали чуйнішими, дружнішими. Я ще ніколи не бачила такого щирого бажання допомогти і такої злагодженої, командної роботи!

***

Аналогічна ситуація склалася у місті Кам’янське Дніпропетровської області.

-Незадовго до того, як в Україні розпочалися активні бойові дії, у мене в руках виявилися акти про списання міських бомбосховищ із балансу, — розповідає мешканець Каменського Валерій Чесноков. – І я дуже здивувався, побачивши в офіційному списку діючих сховищ міста списані об’єкти!

Офіційний список бомбосховищ Кам’янського було опубліковано 21 лютого. Валерій вирішив навідатися по деяких із зазначених адрес, і зрозумів, що бомбосховища не готові приймати людей.

-У районі Бесідова, де я живу, не було жодного підготовленого об’єкта. Практично в кожному бомбосховищі я бачив ту саму картину: входи та виходи завалені сміттям, двері зачинені на замки, місцезнаходження ключів нікому не відомо. У самих сховищах – пил, вогкість і, ясна річ, грибок.

Багато років тому бомбосховища Каменського були в ідеальному стані. За об’єктами стежили та забезпечували всім необхідним.

-До 1994 року бомбосховища перебували на балансі підприємств. Після їх передали на баланс ДСНС. Гроші на утримання при цьому виділяти не стали. От і перестали займатися бомбосховищами. І за підсумком, коли у них виникла реальна потреба, ми зіткнулися з проблемою. Чекати на допомогу було не від кого. Тому вирішувати питання довелося самим, – розповідає Валерій.

Валерій розмістив у соціальних мережах пост зі зверненням до людей, які хочуть і готові допомогти упорядкувати сховища. Потрібно було винести сміття, полагодити двері, відремонтувати проводку, та багато іншого.

-Спершу відгукнувся лише один чоловік, і ми розпочали роботу нашою «великою компанією», — згадує Валерій. – Але невдовзі до нас почали приєднуватись інші городяни. Через кілька годин до нас приєдналося 15 людей! Роздробили і винесли плиту, що впала та перекривала прохід у сховище. Винесли сміття, якого набралося на цілий КАМАЗ. Відремонтували проводку, принесли столи, стільці, лавочки, килими. Працювали дуже швидко, злагоджено, а головне – дружно. Все обійшлося без сварок.

Приклад Валерія та його помічників наслідували жителі інших будинків. Люди організовували суботники і за рекордно короткий час упорядковували бомбосховища.

-За півтора тижні ми привели до ладу всі наявні у Бесєдовому сховища, — каже Валерій. — Я сам ледве в це вірю, але ми змогли упорядкувати 7 величезних бомбосховищ!

Ці та інші подібні історії демонструють, що, виступаючи єдиним фронтом, українці здатні багато на що. У тому числі, самотужки виправити ті проблеми та недоліки, до яких не доходили руки у системи ДСНС та місцевої влади. Народна ініціатива і громадянське суспільство часом виявляються результативнішими, ніж зусилля владних структур.

З іншого боку, ініціатива пересічних городян стала каталізатором зусиль, які відтепер докладає міська влада Дніпра для того, щоб масово пристосовувати під бомбосховища підвали, підземні паркінги та території комерційних об’єктів міста.