Великі справи маленьких громад Дніпропетровщини. Як тилові ОТГ допомагають ЗСУ кувати перемогу на фронті проти російських загарбників

BuroUA: Великі справи маленьких громад Дніпропетровщини. Як тилові ОТГ допомагають ЗСУ кувати перемогу на фронті проти російських загарбників

Українці щодня чекають на військові зведення з полів битв, радіючи великим і малим перемогам наших захисників на передовій. Але при цьому всі чудово розуміють, що успіхи на фронті куються і в тилу. У цій загальнонаціональній справі бере участь українська промисловість та АПК, волонтери та громадські організації, звичайні громадяни із звичайних сільських громад. І успіхи українського тилу складаються із сотень і тисяч великих та малих справ на підтримку фронту та ЗСУ.

Ми хочемо на прикладах кількох громад Дніпропетровщини показати те, наскільки наші люди самовіддані, мотивовані та результативні у своїх добрих справах та починаннях.


Військова форма та «буржуйки» для ЗСУ

Томаківська ОТГ Нікопольського району була створена у грудні 2016 року, об’єднує 19 тисяч жителів 35 населених пунктів.

Тут у невеликому селищі міського типу з початку війни організувалась волонтерська швейна майстерня, яка виконує замовлення для ЗСУ. Організатор швейного виробництва – Наталія Лєбєєва, дуже активна та відповідальна жінка.

-Шити я почала в дитинстві, – каже Наталія Лєбєєва. — Ще у 10 років мій дідусь подарував мені швейну машинку. Після школи закінчила швейний технікум, кілька років присвятила сім’ї, а потім вийшла на роботу – орендувала приміщення і стала брати замовлення. Дуже багато шила для дітей, у тому числі маскарадні, святкові костюми для них вигадувала. А потім прийшла ця клята війна. Мій син Максим уже 25 числа був у військкоматі. А я 25 числа вже була у волонтерському центрі у нас у ПК.

Наталія Лєбєєва

За словами Лєбєєвої, залучила її до роботи колега, яка займалася волонтерством ще з 2014 року.

-Стали шити носилки, плитоноски. Відразу, звісно, ​​ніхто не розумів і що шити, і як шити. Бувало, ночами не спала, думала, яка тканина потрібна, як краще зробити. Використовували все, що могло стати в нагоді. Пам’ятаєте, за радянського союзу фуфайки були? Ось, знаходили такі фуфайки, витягували звідти ватин, та інше, використовували все це у роботі, – розповідає Лєбєєва.

Одного дня Наталі Лєбєєвій зателефонував голова ОТГ Іван Калашник. І повідомив, що потрібна форма для військових, 30 комплектів.

-Як форма, ахаю. Я їх у житті не шила. Та й додаткові руки потрібні, тут не впоратися. Але треба значить треба. У результаті і навички були набуті, і руки знайшлися. Ми взяли форми військові за стандартом, за ДСТУ, приєдналися до мене наші місцеві жінки, і ми почали шити. Строчили як на кулеметах, не вилазили з роботи, – каже Наталія Лєбєєва. — Вже майже 90 штук відшили. А ще близько 400 розвантажувальних жилетів та 50 плитоносок.

Нині в імпровізованій швейній майстерні 10 швейних машинок, 3 із них – сучасні, нові. 2 машинки купив місцевий фермер Василь Бардадим, а на третю зібрали кошти вчителі місцевої школи. 7 людей працюють у майстерні на постійній роботі, ще кілька людей шиють вдома.

-Спершу було складно, а зараз це стало повсякденністю, звикли, процес пішов. Наші військові чи їхні родичі мені у Вайбері пишуть розміри, ми відшиваємо форму та Новою поштою відсилаємо. Ще й термобілизну почали відшивати. Люди тканини допомагають знаходити, – каже Лєбєєва.

Син Наталії Лєбєєвої досі на фронті. І вона знає, що говорити подругам, коли ті радять їй «не сидіти в майстерні з ранку до вечора».

-Я, кажу, вийду звідси тільки тоді, коли закінчиться війна і моя дитина повернеться додому. Колеги мої мою позицію знають. Кажуть, мотивую їх на роботу ходити, – каже Наталія Лєбєєва. – Вважаю, що ми велику роботу робимо таким маленьким колективом. А якби волонтери знайшли можливість допомагати нам тканиною, то ми могли б робити ще більше.

Іван Калашник

За словами голови Томаківської ОТГ Івана Калашника, у громаді постійно намагаються знайти нові можливості для допомоги фронту. Наприклад, у деяких установах на постійній основі роблять консервацію для бійців ЗСУ – готову кашу з м’ясом у банках, плов та інше. Роблять у громаді для військових і випічку, займається цим і старі, і молоді.

-Навіть школярі печиво роблять, приносять. Передаємо випічку на фронт або через самих військових, коли вони приїжджають, або через волонтерів. Намагаємося робити життя бійців на передовій краще, – каже Іван Калашник.

Нещодавно у громаді освоїли ще одне виробництво для фронту – почали виготовляти пічки-«буржуйки».

-Виробництвом у сенсі цього терміну назвати це, звісно, ​​не можна. Був запит на «буржуйки» від наших хлопців, а в нас у громаді була безгоспна котельня, яку свого часу будували для садка. Садок давно не працював, і котельня того й дивись могла впасти. Ось нам на думку і спала ідея – і проблему з котельнею вирішити, і військовим допомогти, — розповідає Іван Калашник. – Взяли ми цю трубу, знайшли потрібні інструменти та доручили нашим зварювальникам робити з неї «буржуйки». Метал дуже товстий, тому роботи багато, але вже 7 буржуйок зробили.


«Сади Перемоги» Лиховській ОТГ: продукти для військових та допомога переселенцям

Лихівська ОТГ Кам’янського району Дніпропетровщини була створена у грудні 2016 року. Вона об’єднує всього 5 тисяч громадян, але живуть вони у 26 великих та малих населених пунктах громади.

Голова Ліховської ОТГ Лариса Савченко згадує, що переселенці почали їхати до громади з перших днів війни. Здебільшого це були багатодітні люди та люди з інвалідністю. Загалом приїхало близько 250 осіб.

Лариса Савченко

-40 чоловік ми поселили в порожньому будинку для людей похилого віку. Решту вирішили заселяти до пустуючих будинків у всіх населених пунктах ОТГ. Робили у цих будинках невеликі косметичні ремонти, щоб переселенцям було комфортно, – розповідає Лариса Савченко.

Згодом політику розселення скоригували. У колишній будинок для літніх людей поселили людей з інвалідністю, і тих, кому за 80 років, хто не міг обслуговувати себе самостійно. Усі інші перебралися до будинків.

Усі внутрішньо переміщені люди мешкають у Лихівській ОТГ безкоштовно. Платять лише за світло, газ та комунальні послуги. Але у багатьох переселенців спочатку були проблеми з елементарним – з грошима на харчування, особливо у багатодітних сімей.

-Людям потрібно було не лише дати притулок, а й забезпечити харчуванням. Нас врятувало те, що разом із місцевими агровиробниками ми буквально в перші дні війни зробили великий запас продуктів у старостинських округах та Лихівці. Самі розумієте, турбувалися, що можуть бути перебої з постачанням продуктів до магазинів. Досі не можу збагнути, як наші виробники змогли все так оперативно продумати і зібрати — всілякі крупи, масло, борошно, — розповідає Лариса Савченко. – І ось коли приїхали переселенці, ми почали всі ці продукти використовувати для них. Так, завдяки допомозі від держави люди можуть купувати деякі продукти самостійно, але все одно щоденне безкоштовне триразове харчування від громади у них є.

Савченко згадує, як улітку до громади приїжджала благодійна організація, волонтери якої брали інтерв’ю у переселенців.

-Нещодавно вийшов сюжет. Не передати словами, як нам було приємно почути, з якою вдячністю відгукуються про нашу громаду переселенці, – каже Лариса Савченко.

За її словами, покидати громаду переселенці не поспішають.

-Вони побули тут місяць-два, і почали дзвонити своїм родичам та сусідам, кликати їх сюди, – каже Савченко. — Переселенці по суті влилися в громаду. Навіть на суботники разом із нами виходять. Багато чоловіків виїхали на заробітки, але до від’їзду встигли багатьом нам допомогти. І будували, і цементували, і робили ремонти. Дуже дружно у нас все відбувається.

Деяких переселенців працевлаштували у будинок культури, бухгалтерію, на різні ремонтні роботи. Для невеликої ОТГ це суттєвий приплив робочої сили.

Економіка Ліховської ОТГ насамперед сільськогосподарська, тому найефективніший внесок у наближення перемоги місцеві жителі могли зробити саме на продовольчому фронті. Цьому сприяла загальнодержавна ініціатива «Сади Перемоги», спрямована на запобігання загрозі нестачі продовольства за рахунок ефективного використання кожного вільного клаптика землі для вирощування продовольства. У рамках ініціативи міжнародні благодійні організації виділяють громадам посівний матеріал, а люди своїми руками розорюють колишні пустирі та вирощують урожай.

-Наша громада взяла участь у цій програмі. Ми отримали 6 тонн посівного матеріалу картоплі, роздали охочим брати участь людям, а решту посадили на комунальній земельній ділянці. І лише з цієї ділянки ми зібрали понад 20 тонн урожаю картоплі. У нас у громаді до зими погреби забиті картоплею — і в центрі для переселенців, і в лихівському ліцеї, і в дитячому садку. Цю картоплю ми зараз використовуємо для організації харчування внутрішньо переміщених осіб, – розповідає Лариса Савченко. — У всьому, що ми робимо – заготівлі, обробка землі, поповнення продовольчої бази – я бачу основну особливість нашого життя. А в нас сільськогосподарська громада. У нас 31 тисяча гектарів землі, і ми всі переважно працюємо на землі. В нас немає промисловості. І хотілося б свою роботу, стратегію всього розвитку побудувати саме на цьому, що ми не лише свою громаду забезпечуємо продуктами харчування, а й наших військових, які дають нам можливість під мирним небом на нашій території перебувати. Зараз готуємо продовольчу програму нашої громади, і плануємо брати участь у наступному етапі «Сади Перемоги», там якраз зараз конкурс проектів триває, на кону 250 тисяч гривень.

Лихівська громада навіть на тлі своїх сусідів справді невелика. Але її внесок у продовольчу безпеку країни та продуктове забезпечення фронту суттєвий.

-Минулого тижня закінчили робити тушонку — 90 з лишком баночок. Плюс 80 банок каші. Коли на початку осені мешканці громади почали збирати на своїх городах урожай, почали консервувати. І капусту кришили, і аджику варили, і повидло яблучне варили, багато чого. У нас у центрі велика їдальня, і там ми це робимо. Хтось готові баночки консервації до центру приносить, хтось сюди приходить і готує. Практично щодня у нас працюють і жителі громади, і переселенці, і працівники соціальних установ. Вчителі, наприклад, уроки проводять, а решта персоналу школи до нас йде на волонтерську допомогу: і сітки плетуть, і шкарпетки в’яжуть, і на кухні готують. Ось так кожен потроху свій внесок робить, і виходить така велика допомога для переселенців і для військових. Нещодавно проводили ярмарок, і потім і до дніпропетровського шпиталю передавали продукти, і до криворізького, — розповідає Савченко. — Понад 200 наших чоловіків із Лихівської ОТГ покликані та воюють. Або вони самі приїжджають іноді, забирають, чи наші волонтери туди возять. Тішаться наші хлопці домашнім продуктам.

Один із місцевих фермерів виростив на 13 гектарах своєї землі кавуни. З одного гектара було зібрано 30 тонн. Більшість урожаю було відправлено на фронт. Збирати кавуни допомагали і жителі громади, і переселенці.

У найближчих планах – масове збирання шипшини та виробництво чайових наборів.

-На сьогоднішній день до десятка автомобілів ми передали на фронт. Фермери кілька МАНів передали, газель, джип. Ще два джипи для фронту ми всією громадою склалися та купили. Тепловізори теж купили та відправили, навіть не скажу на ходу скільки. І термобілизна, і бронежилети, і ліхтарики, і багато іншого, – каже Лариса Савченко. — Багато наших фермерів сьогодні воюють, а ті, що залишилися, віддають душу, щоб наші хлопці були всім забезпечені. І вся громада налаштована так, щоби щодня допомагати героям-захисникам України.




Мирна ідея та воєнний час: ноу-хау Малоколаївки

Миколаївська ОТГ Синельниківського району Дніпропетровщини була створена восени 2017 року. У громаді 14 тисяч громадян, які мешкають у 17 сільських населених пунктах, у тому числі в селі Малониколаївка.

Светлана Гарнадко

У щасливий довоєнний час, коли створювалося ОТГ, у невеликого села Малониколаївка виникла ідея стати гарбузовою столицею України. Не заради слави, а для порятунку рідного села та його економіки. 2020 року громада отримала грант від посольства Королівства Нідерландів на виробництво гарбузових цукатів та реєстрацію бренду «Герцевські крафтолики».

-Почалася війна і ми стали передавати цукати власного виробництва і на передову, і до шпиталів. Але потім дійшли розуміння, що солодке — це добре, але недостатньо. Почали робити вареники, млинці, квасити капусту. Але це теж було не те. Холодне, незрозуміло, як варити в умовах передової. Задумалися, щоб таке робити для харчування бійців, щоб і корисне, натуральне було, і щоб приготувати його можна було швидко, — розповідає Світлана Гарнадко, заступник голови Миколаївської ОТГ. — Наткнулася я на рецепт «сухого борщу» з Коломиї. Зв’язалася з дівчатками, які його виготовляли, взяла рецепт. Все зробила, але результат мені не дуже сподобався. Адже борщ кожна господиня по-своєму робить, і в кожному регіоні своя думка про те, що таке «правильний» борщ. У коломийському борщі було багато буряка, був імбир, селера. Я рецепт переробила, щось виключила, щось додала, пропорції змінила, м’ясо додала, на чоловікові протестувала (сміється. – Авт.), лише тоді лишилася задоволена. І одразу написала своїм дівчаткам у Вайбер, мовляв, завтра на роботу виходимо, але не вареники ліпити, а борщ сушити. Всім цікаво стало, всі із задоволенням взялися до роботи.

У військових «сухий борщ» пішов на ура. За словами Світлани Гарнадко, відгуків надходить багато.

-Скидають хлопці нам фото, як вони в обрізі п’ятилітрової пластикової пляшки розводять наш борщ, і пишуть: «У цій посадці тільки вашим борщем і рятуємося». І одразу в нас сил додається, – каже Гарнадко.

Спочатку для виробництва «сухого борщу», який отримав назву «Швидкоборщ», продуктами скидалися жителі села, але цих продуктів виявилося замало.

-Тоді ми почали висвітлювати свою діяльність в інтернеті, люди дізнавалися і теж допомагали продуктами. Були благодійні внески. Але з фінансами все одно туго. У нас багато грошей витрачається на оплату електрики у приміщенні, яке ми орендуємо. До 1500 кіловат на місяць набігає, – розповідає Світлана Гарнадко. — Але ми руки не опускаємо. Зареєстрували у жовтні ФОП і виставили частину нашої продукції на продаж. Виручені кошти витрачаємо на покупку м’яса та оплату електрики, щоб мати змогу безкоштовно годувати бійців на передовій.

Коли набили руку на виробництві Швидкоборщу, почали робити ще й «сухі супи». 

-Вермишельові, горохові. Потім нам почали зносити квасолю нового врожаю, пустили в хід і її. Робимо супи та борщі, в тому числі, і без м’яса, адже не всі військові їдять його, серед них є і вегетаріанці, — каже Світлана Гарнадко. – Волонтери просять у нас нашу продукцію постійно. А у нас 3 сушарки всього, ми і додому беремо для сушіння інгредієнти, і мешканці інших сіл для допомоги підключаються. Та й рецепт усім охочим даємо. Адже ми одну справу робимо заради спільної мети.


Гостинне Пріорельє стало для багатьох другою батьківщиною

Личківська ОТГ Новомосковського району молодша за інших — була створена у квітні 2018 року. У восьми населених пунктах громади мешкає лише близько 6 тисяч осіб.

За місяці війни маленька ОТГ прийняла близько 330 внутрішньо переміщених осіб із тимчасово окупованих територій та територій, охоплених бойовими діями. У тому числі 98 дітей. Багато хто з тимчасових переселенців вже називають Пріорельє своєю другою батьківщиною.

Ірина Приходько

-Найбільше переселенців із Луганської та Донецької областей, потім йде Харківська область та Запорізька. Було кілька людей із Херсона, але вони поїхали далі, до Дніпра та на захід України. А коли переселенці з Харківської області отримали можливість повернулися до своїх звільнених будинків, на їхнє місце до нас заселилися нові люди з Донецької області, – розповідає Ірина Приходько, секретар ради Личківської ОТГ. – У нас гарний край, пріорельський заповідник. Ми знаходимося на кордоні трьох областей – Харківської, Полтавської та Дніпропетровської. У нас у Колпаківці навіть є такий пам’ятний знак. Більшість переселенців обрали для житла Личківку, Колпаківку та Бузівку, бо це села поблизу траси місцевого значення Т0412, і людям це зручно за логістикою.

За словами Приходько, діти переселенців навчаються у школі чи відвідують дитячий садок. А у двох родинах переселенців народилося двоє малюків.

Як же така маленька громада зуміла простягнути руку допомоги такій великій кількості переселенців? Тут було розроблено досить ефективний алгоритм підготовки житла для людей, які були змушені втекти від війни.

-Були у нас у селах будинки, де вже ніхто не жив у принципі, але житлові умови були нормальними. Були будинки, які дачники віддавали у користування: у сезон на свої городи приїжджали, потім поверталися до міста, а переселенці продовжували у їхніх будинках жити. Були й такі будинки, які давно були нежитловими та умови там були, м’яко кажучи, не дуже. Але завжди переселенцям допомагала громада. І наша рада ОТГ, і звичайні мешканці сіл. Хто меблі, хто килими, хто матраци давав, ремонтувати допомагали, – розповідає Ірина Приходько.

Найскладнішим питанням було підключення до нежитлових у момент заселення будинків газового опалення, яке раніше було відключено з різних причин. Тут допомога ОТГ була ключовою.

-На сьогоднішній день «Дніпропетровськгаз» йде з нами на контакт, і підключає газове опалення в тих будинках, де розміщені внутрішньо переміщені особи. Також допомагаємо ремонтувати електропостачання, викликаємо ремонтну групу із Магдалинівки, – каже Приходько. — Загалом намагаємося вирішити будь-які побутові питання, що виникають, намагаємося в усьому допомогти людям, які тимчасово втратили своє власне житло і стали гостями громади.

Сьогодні на контролі ОТГ дуже актуальне питання – забезпечення будинків переселенців твердим паливом за державними програмами. Керівництво громади подало заявку до військової адміністрації, і впевнене, що питання незабаром вирішиться, і внутрішньо переміщені особи увійдуть до зими ще й з дровами.

У міру можливості допомагає громада переселенцям і з працевлаштуванням.

-У нас на території громади два елеватори, і на одному з них ми працевлаштували одного переселенця. Ще одну людину працевлаштували у Личківській школі, – розповідає Ірина Приходько. — Плюс у нас на території громади є сільгоспугіддя фермерів та агропідприємств. Відпрацювали таку практику – набирається група з бажаючих мешканців громади та переселенців, вони приходять на сезонну роботу, сіють та збирають урожай, одержують зароблені гроші.

За словами Приходько, часто звертаються переселенці і за гуманітарною допомогою.

-Нам за власний кошт вдалося завезти трохи секонд-хенду до будинку культури у селі Личкове, а потім отримане ми передали на старостинські округи. Люди змогли вибрати одяг, ковдри, постільні речі, — розповідає Ірина Приходько. – Окрема подяка настоятелю храму у Новопетрівці Олександру Лютенко за допомогу переселенцям гуманітарною допомогою.

За словами Ірини Приходько, серед вимушених переселенців вже з’являються люди, які вирішили залишитися в громаді назовні, і вже навіть придбали будинки.

***

Ми навели всього кілька прикладів, розповіли про кілька невеликих громад і їхні добрі справи. Але загальна тенденція зрозуміла та аргументована – український народ провів внутрішню мобілізацію всіх своїх сил та можливостей, щоб перемогти ворога, звільнити рідну землю від окупантів та протягнути руку допомоги всім, кого війна позбавила звичного мирного життя.


Головне фото — ДніпроОГА

Рейтинг материала «Великі справи маленьких громад Дніпропетровщини. Як тилові ОТГ допомагають ЗСУ кувати перемогу на фронті проти російських загарбників» от автора БюроUA - 4.9
Читайте также:

Комментарии Facebook

Поделитесь своим мнением

Последние новости Свежие статьи
2022 © БюроUA ǀ Все права защищены · Архив · При использовании материалов ссылка на сайт обязательна ·   Войти  · Дизайн IWORKS | Поддержка PAGEUP