Український бізнес із окупованих територій: важка евакуація та непроста адаптація

В умовах повномасштабної війни та наявності тимчасово окупованих ворогом територій не менш важливим, ніж бойові дії, є збереження економічного потенціалу України. Сильний фронт має бути підкріплений сильним тилом. І в цій концепції для українського бізнесу вкрай важлива всебічна державна підтримка. А бізнес у свою чергу бере на себе відповідальність за податкові надходження до бюджету, збереження або розширення робочих місць, забезпечених заробітною платою. Завдання в умовах війни дуже непросте.

Саме в цьому контексті Кабмін своїм розпорядженням №246-р від 25 березня 2022 року затвердив «План заходів щодо переміщення виробничих потужностей із районів, де ведуться бойові дії або є загроза таких, на безпечні території». І процес релокації підприємств загалом відбувся, продовжується він і зараз.

За даними Мінекономіки України на вересень поточного року, завдяки програмі релокації переїзд здійснили 725 підприємств. Із них працює вже 528. Ці цифри озвучила заступник міністра Тетяна Бережна.

Щоправда, не можна не відзначити, що з об’єктивних причин найгірше релокації піддаються виробничі підприємства, що мають складну та об’ємну виробничу базу. Торговим чи IT-фірмам набагато простіше перебратися на мирні території.

-Ми, звичайно, ведемо статистику з економічної діяльності, і тут абсолютним лідером є підприємства, що працюють у сфері оптової та роздрібної торгівлі, це 40% тих, що релокувались. Далі йде переробна промисловість – 30%, інформація та телекомунікації – майже 7%, професійна наукова та технічна діяльність – 6,4%, та будівництво – 4%, — зазначає Тетяна Бережна.

Бізнесу, який переїхав на мирні території, крім самої релокації, потрібні виробничі приміщення і доступ до дешевих кредитних коштів, потрібна нова логістика і новий персонал, у багатьох випадках потрібні нові та досить ємні ринки збуту. Як вирішуються ці питання, ми розглянемо на прикладі підприємств, які перебралися до Дніпра та Дніпропетровської області.

Зокрема, за актуальною інформацією Дніпропетровської ОВА, станом на вересень поточного року на територію області переїхало 74 підприємства із Донецької, Луганської, Запорізької та Харківської областей. 11 компаній вже працюють, 17 розгортають потужності, 46 розмістили в області свої склади. Безпосередньо у Дніпро виробничі потужності та обладнання перемістили понад 40 підприємств із Краматорська, Маріуполя, Харкова, Покровська, Слов’янська, Лисичанська, Сєверодонецька, Дружківки.

За словами начальника управління регуляторної політики та розвитку підприємництва департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради Ірини Журавльової, всі ці підприємства намагаються якнайшвидше забезпечити монтаж обладнання та розпочати виробничу діяльність. Деякі з цих підприємств вже розпочали свою роботу, наприклад, ТОВ «Краматорський завод спеціального кріплення», ТОВ «КОРУМ Дружківський машинобудівний завод», ФОП «Косілкін Дмитро Володимирович».

-Такі підприємства потребують допомоги міської влади, оскільки їм потрібно якнайшвидше адаптуватися до нових умов, — справедливо зауважує Ірина Журавльова. — Ми налагодили тісну взаємодію з 12 виробничими підприємствами, які переїхали до нас за згаданою державною програмою, та допомагаємо їм із різних питань. Наприклад, з пошуком приміщень, земельних ділянок під виробничі потужності та складські приміщення, у розміщенні працівників у гуртожитках, з вивозом обладнання та матеріалів із небезпечних міст. Також консультуємо щодо оподаткування та перереєстрації бізнесу тощо.

А тепер – вся ця історія очима бізнесменів-переселенців, які знайшли притулок для своїх підприємств у Дніпрі та області.

«З точки зору логістики та наявності постачальників Дніпро – гарне місто»

-Знаєте, бізнесмени – це такий тип людей, які можуть пристосуватися. Ми всі розуміємо, що економіка країни має працювати. Можливо, за нинішніх умов вона не врятує в тих обсягах податкових надходжень, які потрібні нашій державі для перемоги, але ми сплачуємо податки та розуміємо, що нам треба продовжувати працювати. І якщо бізнес дає якісь робочі місця та зарплати, це теж плюс для держави. Адже ми теж наближаємо перемогу, — каже Жан Кисіль, засновник і директор ТОВ «Східна хімічна компанія» з Сєвєродонецька.

Вранці 24 лютого підприємець не одразу оцінив масштаби військового наступу. Адже за 60–70 кілометрів від Сєвєродонецька вже вісім років знаходилася лінія фронту, і що таке стрілянина місцеві жителі знали не з чуток. Рішення їхати було обумовлено двома чинниками.

-У мене сім’я, двоє маленьких дітей, було страшно за них. Але підсумкове рішення прийшло після того, як я зателефонував Сергію Володимировичу Гайдаю (глава Луганської ОВА, — ред.), з яким особисто знайомий із громадської діяльності. Я в нього питаю: «Сергію Володимировичу, почалося?». Він відповідає: «Так». Кажу: «Виїжджати?». Відповідає: «Так». Ось така коротка розмова остаточно поставила крапку, – згадує Жан Кисіль. — Я зібрав дітей, сім’ю, і ми поїхали.

Чому місцем евакуації було обрано Дніпро, а не, наприклад, Західна Україна, підприємець пояснює просто, мовляв, не чуже місто.

-У Дніпрі я жив з 2002 по 2010 рік, здобув у ДХТУ дві освіти – технічну та економічну, працював на підприємствах Дніпра, – каже Жан Кисіль.

Переїхавши, підприємець одразу почав думати, як відновити своє виробництво.

-Коли ситуація на фронті загострилася, я знайшов перевізників і за держпрограмою релокації частково перевіз у Дніпро сировину та готову продукцію, – розповідає Жан Кисіль. — На жаль, виробниче та лабораторне обладнання довелося залишити у Сєвєродонецьку.

Співробітники до Дніпра не переїхали, роз’їхалися хто куди. У тому числі і ключовий у виробництві майстер цеху, який відповідав за весь процес. У Дніпрі довелося шукати йому наступника.

Запуску виробництва передував аналіз ринків постачальників та споживачів, і у цих питаннях Дніпро порадував власника ТОВ «Східна хімічна компанія».

-З точки зору логістики та наявності постачальників Дніпро – гарне місто. Та сировинна номенклатура, якою я користуюся, тут доступна і постійно є, — каже Кисіль. — Виробництво я почав відновлювати з травня. Почав працювати з ринками Кривого Рогу та Полтави. Ринки збуту на Харківщині та Сумщині частково постраждали, змінилися обсяги продажів. Але Суми нині потроху відновлюються, а Харків переживає нестабільний час. Ринок Луганської та Донецької області, природно, втрачено. Тож ми не сидимо на місці. Намагаємося розвивати ринок збуту у Дніпрі, важко, звичайно, але намагаємось напрацювати клієнтів.

Складніша ситуація з виробничою базою. Адже йдеться не про складські, а саме про виробничі площі.

-Навесні я зі своїми знайомими дніпровськими бізнесменами знайшов тут майдани під виробництво. Але територію я взяв «у нулі». Не було ні води, ні каналізації, ні електрики, самотужки треба було все відновлювати, або заново проводити, – розповідає підприємець.

Вибір був досить складним, адже йдеться, по суті, про інвестиції в нове виробництво. А далеко не кожен бізнесмен ризикне інвестувати у будь-що в умовах повномасштабної війни. Гроші не люблять нестабільність та повітряні тривоги.

-Так, рішення було непростим, як і сама ситуація, – каже Жан Кисіль. — Треба було вкласти гроші у виробництво в період дуже складної обстановки на фронті, коли незрозуміло, чи має намір ворог йти в цьому напрямку, чи ні. Коли немає співробітників, і їх потрібно набирати та навчати заново. Але я так вирішив.

«Після війни швидше за все залишимо виробництво і на Дніпропетровщині»

Сєвєродонецьке ТОВ «НВП Укрпожстандарт» з 2016 року випускає спорядження та одяг для пожежників. У новий великий цех у Сєвєродонецьку площею 500 квадратних метрів підприємство переїхало за місяць до початку повномасштабної війни. А вже у травні власником підприємства довелося займатися релокацією виробничих потужностей у селище Кринички та місто Кам’янське Дніпропетровської області.

Вибір місця релокації ТОВ підказали його замовники із ГУ ДСНС Дніпропетровської області. Вони ж допомогли знайти приміщення.

-Коли розпочалася повномасштабна війна, підприємство зупинилося. 24 лютого на роботу ніхто із 30 наших співробітників не вийшов. Повітряні тривоги та обстріли у місті практично не припинялися, тут уже не до роботи було, люди почали евакуюватись. Протягом трьох тижнів ми чекали, що весь цей жах припиниться. Але, на жаль… На початку травня ми вирішили вивозити обладнання із Сєвєродонецька. А його у нас дуже багато, – розповідає директор підприємства Ольга Чебанова.

Вивезти велику кількість габаритного обладнання виявилося вкрай складним.

-У нас десяток звичайних машин та стільки ж спецмашин. Спецмашини – габаритні та важкі, їх не вивезли, не вистачило місця. Виїжджали під обстрілами, досі згадувати страшно, – каже Чебанова. — Наймали машини, вантажників та раділи тому, що знайшлися перевізники. Вантажівки ховали у старих районах міста, які обстрілювали не так часто. Було кілька спроб завантажити обладнання: починався обстріл, машини виїжджали, а потім поверталися.

І тут урядова програма релокації зіграла свою позитивну роль, з допомогою неї було частково погашено витрати на переїзд.

-За звичайну вартість під обстрілами ніхто не погоджувався везти наше обладнання, тож переїзд коштував дорого. Якби ми переїжджали у мирний час, це коштувало б набагато дешевше. Але за програмою релокації нам відшкодували транспортні витрати. Не повністю, але все одно дуже приємно, – розповідає директор ТОВ.

Ринок збуту цього підприємства цілком конкретний, на рівень продажів впливає авторитет і якість продукції. Серед сьогоднішніх проблем можна виділити хіба що питання підготовки персоналу.

-Нам частково вдалося зберегти колектив, декого з співробітників ми вивезли самі. Інші повернулися на виробництво з Європи та Львова, куди раніше евакуювалися самостійно. Дехто поїхав до Львова, але потім повернувся. Недостатніх фахівців допоміг нам знайти центр зайнятості. Ми й зараз продовжуємо вести набір персоналу, адже замовлення є, і люди потрібні, – каже Ольга Чебанова. — Звичайно, наші фахівці могли відшивати вироби, як то кажуть, із заплющеними очима. А зараз новачків доводиться всьому вивчати наново.

На Дніпропетровщині, за словами Чебанової, значно простіше з логістикою. Відправлення підприємство здійснює по всій Україні, і з Дніпра їх робити швидше та дешевше.

-Коли закінчиться війна, ми швидше за все залишимо це нове виробництво у Дніпропетровській області, а самі, звичайно, поїдемо відновлювати наш цех у Сєвєродонецьку та розширюватись, – оптимістично розмірковує директор ТОВ.

«Довелося шукати нові ринки збуту, ми над цим працюємо»

Краматорський завод спеціального кріплення випускає продукцію для гірничо-металургійного та важкого машинобудівного обладнання, а також залізничного транспорту. У Краматорській промзоні у підприємства було три великі цехи. Після початку регулярних обстрілів частину потужностей було знищено. Тоді було ухвалено рішення про переміщення підприємства до більш спокійного регіону.

-Дніпро обрали з трьох причин. По-перше, неподалік будинку. По-друге, тут багато підприємств, із якими ми співпрацюємо. По-третє, тут розвинене машинобудування. Переїжджали два тижні, довго та дорого. Але треба було продовжувати роботу, адже ми розуміли свою відповідальність перед колективом, замовниками. Ми знайшли приміщення для нашого заводу, знайшли квартири для співробітників. Устаткування нам допомогло перевезти в рамках програми релокації підприємств. На жаль, не всі верстати вдалось перевезти. Якесь через вагу та розмір, якесь постраждало внаслідок обстрілів, — каже головний бухгалтер підприємства Ірина Дергаус.

Головною проблемою заводу сьогодні є ринки збуту, адже чимало партнерів або зупинили свою роботу, або знизили темпи виробництва, або просто були зруйновані під обстрілами. Отже, потреба у продукції підприємства різко знизилася.

-Ми випускаємо специфічну продукцію. І сьогодні у нас скоротилася кількість покупців. Доводиться шукати нові ринки збуту, ми постійно цим займаємось, – каже Ірина Дергаус. — Але при цьому з логістикою нам полегшало. Наприклад, до Краматорська перевізники не хотіли їхати, бо боялися обстрілів.

У позитиві підприємство має той факт, що тут майже в повному складі вдалося зберегти колектив фахівців, що знижує витрати на пошук та професійну підготовку нового персоналу.

-Майже всі наші співробітники перебралися до Дніпра. Хоча, звісно, ​​психологічно дуже важко зірватися та виїхати з дому до іншого міста. Причому не на тиждень-другий, а на значно більший термін. Це заслуга нашого керівника Дмитра Алексашова. Ми всі за ним поїхали. У Дніпрі нам добре, але серце кожного з нас прагне додому. Сподіваємось, що зможемо повернутися. А поки що працюємо, піднімаємо економіку країни та допомагаємо армії, – резюмує Ірина Дергаус.

«Довелося змінити асортименти з дитячих курток на військову амуніцію»

Релокація та швидке відновлення виробничих процесів найбільш успішно проходить у тих підприємств, які й у мирний час були відкриті для інновацій, вивчали та впроваджували найкращий досвід у своїх галузях.

Дмитро Косілкін з Лисичанська Луганської області у своєму місті налагодив швейне виробництво зимового одягу для дорослих та дітей, який мав стійкий попит — комбінезони, лижні костюми, куртки. Коли почалися обстріли та виникла небезпека окупації міста, підприємство було вирішено перевести до Дніпра. Чому саме сюди?

-У мене тут друзі. Я поцікавився, чи зможуть нас прийняти як біженців. Вони погодились, і ми переїхали до Дніпра. Думали, що за два-три тижні повернемося назад до Лисичанська, тому вирішили не їхати далеко від дому, — розповідає Дмитро Косілкін.

Устаткування у повному обсязі евакуювати з Лисичанська не вдалося.

-По суті забрали те, що змогли підняти. Найдорожче обладнання, а воно більш габаритне та важке, залишилося у Лисичанську. Справа в тому, що у нас виробництво було на другому поверсі. Не було потрібної кількості людей, щоб винести обладнання, і не вистачало вантажного транспорту. Плюс ми чудово розуміли, що можуть бути прильоти. Тому багато чого довелося залишити, але все, що було необхідно для швидкого старту, ми забрали, – каже Дмитро.

Оцінює наслідки такого переїзду для бізнесу Дмитро досить оптимістично. Найголовнішим питанням стало питання майбутньому – що шити за умов війни і для якого споживача.

-Бізнес-процеси у нас були автоматизовані. Ми багато навчалися у мирний час, встигли набути багато корисних навичок. Це допомагало пережити непростий час. На новому місці ми досить швидко налагодили роботу, адже ми мали постачальників, були напрацювання, були методи ведення бізнесу. Ми запровадили економне виробництво, яке дозволяє працювати у кризовій ситуації, японська методологія. Стрес у зв’язку з переїздом у нас, звісно, ​​був. Важко було перепрофілюватись. Не було розуміння, що робити. Але за підсумком впоралися, – каже підприємець.

Попит на дитячий та дорослий одяг об’єктивно скоротився вже тільки тому, що багато потенційних клієнтів перебралися за кордон і в далекі західні регіони країни.

-Попит на дитячий одяг впав, і ми скоротили випуск звичної для нас продукції, — розповідає Дмитро, — А після переїзду до Дніпра почали шити військову амуніцію. Тобто ми змінили не лише місце роботи, а й кваліфікацію.

Ось тут і виявилося затребуваними внутрішні антистресові алгоритми організації виробництва. Не дуже просто так різко змінити профіль, але підприємству це вдалося.

-Це був для нас новий напрямок, тому на певних етапах виникали складнощі. Коли ми почали шити плитоноски, то радилися з військовими, розпитували, які у них вимоги. Помилки у нас, звісно, ​​були. Наприклад, аптечку для військових ми переробляли чотири рази! Так само було з турнікетами та водонепроникними пончо. Перші зразки не вдалися – рукави виявилися надто короткими, з них вода потрапляла на одяг. Ми виправили помилку. Тепер пончо дуже зручні. Військові продовжують нас консультувати і зараз, допомагаючи нам ставати кращими, — розповідає Косілкін.

Підприємство не просто виконує військові замовлення, а й займається волонтерством, надсилаючи частину своєї продукції військовим безкоштовно.

Якщо ж говорити про системні проблеми, то це питання доступності коротких та пільгових кредитів. Саме це є чи не найболючішим питанням для бізнесу, який волею релокації опинився в чужому місті.

-Я не вдома. Я переселенець. У мене немає жодної кредитної програми, немає майна, яке можна було б закласти у банку. І ось як бути у такій ситуації? Підтримка від держави дуже стала б у нагоді. Але бізнес та влада не завжди ходять поруч, – констатує Дмитро Косілкін.

Економічний ефект від релокації бізнесу із тимчасово окупованих територій та районів бойових дій сьогодні оцінити досить непросто. Вже лише тому, що на час воєнного стану статистика про випуск продукції та надання послуг підприємствами не надається. Однак наведені вище приклади наочно підтверджують, що урядова програма релокація певний ефект вже дала. Допомогла зберегти численні провадження, а значить і робочі місця, і податки до українського бюджету. Тепер потрібно вивчати, аналізувати цей досвід, знаходити у ньому слабкі місця та оперативно коригувати програму підтримки українського бізнесу в умовах війни. На такій позиції, зокрема, стоїть Українська спілка промисловців та підприємців.

-Має бути адресний підхід, переїзд кожного підприємства – це окремий бізнес-план. Окрім базових речей – безоплатного перевезення майна «Укрзалізницею» та сприяння у пошуку місця організації виробництва/діяльності у новій області – варто за три місяці вже сформувати базу даних по підприємствах та можливостях кожної з областей. Така база даних має враховувати всі нюанси: наявність робочої сили в регіоні з урахуванням актуальної інформації щодо внутрішньо переміщених осіб, земельні ділянки, складські приміщення, енергомережі, комунікації та інше. Окремо має систематизуватися інформація щодо вирішення соціальних питань: де житимуть працівники релокованих підприємств, чи зможуть їхні діти ходити до садків та шкіл поблизу тощо, – каже президент УСПП Анатолій Кінах.