«Господь не дає ношу не під силу». Монологи фермерів Дніпропетровщини за підсумками аграрного року

Агропромисловий комплекс Дніпропетровської області за підсумками 2022 року дуже непогано виглядає серед регіонів України, займаючи за багатьма напрямками галузі лідерські позиції. Зокрема, за підсумками року виростили та зібрали понад 3 млн. тонн зерна.

-Область входить до п’ятірки регіонів, які зібрали понад 3 млн. тонн зерна. Враховуючи всі складнощі та випробування, результати гідні, – каже директор Інституту зернових культур Владислав Черчель.

Крім 3 млн. тонн зерна (пшениці, ячменю, жита, вівса, кукурудзи), у 2022 році сільгоспвиробники області зібрали понад 1,3 млн. тонн соняшника та ріпаку, понад 600 тис. тонн овочів, 814 тис. тонн картоплі.

-Сіяли, доглядали, збирали. Навіть там, де найнебезпечніше, у прифронтових зонах. Щоб країна була із хлібом. Дуже вдячні ЗСУ за те, що дали можливість працювати, – уточнив голова Асоціації фермерів Дніпропетровської області Анатолій Гайворонський.

Крім того, аграрії добре відсіялися під урожай 2023 року, хоча посіву озимини завадили погодні умови.

-Аграрії області посіяли близько 640 тисяч га озимих. Це менше, ніж збиралися. Перешкодили дощі. Вільні площі навесні займуть пшеницею, ячменем, кукурудзою та соняшником, – зазначив голова Дніпропетровської ОВВ Валентин Резніченко.

Проте, сільськогосподарська галузь має досить складну фінансово-технологічну специфіку, пов’язану із землеробським циклом. Посівна пора вимагає величезної кількості засобів, щоб забезпечити посівний матеріал, добрива та засоби захисту рослин, обслуговування сільгосптехніки та придбання ПММ. Ці оборотні кошти «заморожуються» у землі на довгі півроку, і лише після збирання врожаю починають приносити прибуток. Це при тому, що закупівельні ціни мають перебувати в паритеті з вартістю витратної частини. Найбільший прибуток аграріям дає врожай зернових, здебільшого орієнтований експорт і, відповідно, світові ціни. Робота на внутрішній ринок та внутрішні ціни істотно менш прибуткові. Тому для фермерів, які зазвичай не мають у повному обсязі власного оборотного капіталу, важливо щоб повноцінно працювала фінансова складова їхнього землеробського бізнесу – можливість продати врожай своєчасно та за обґрунтованими цінами, доступ до дешевих кредитів для посівної. 

Повномасштабна війна в Україні внесла свої негативні корективи до економіки АПК. Насамперед це блокада експорту зернових, яка тривала з лютого до серпня 2022 року. Другим негативним фактором є зростання курсу валют та зростання цін на витратні матеріали. Частково допомогла зняти ці проблеми держава.

-Аграрії області мужньо витримали боротьбу за врожай 2022 року Допомогли у цьому пільгові кредити за програмою. Цього року нею скористалися понад 3,5 тис. сільгоспвиробників регіону, – пояснює директор департаменту економічного розвитку Дніпропетровської ОВ Олексій Псарьов.

2022 року понад 3,5 тис. аграріїв Дніпропетровщини взяли кредити за державною програмою «5-7-9%» загалом на 6,5 млрд. грн. Регіон у п’ятірці лідерів за кількістю отриманих позик. Кредит за програмою «5-7-9%» можна взяти на строк до 5 років, максимальна сума для агробізнесу – 90 млн. грн.

-З початку 2022 року Ощадбанк видав сільгоспвиробникам Дніпропетровської області позичок на суму понад 230 млн грн. Працюємо в рамках державної програми «5-7-9%, – розповів заступник начальника Дніпропетровського обласного управління Ощадбанку з мікро-, малого та середнього бізнесу Сергій Сінчак.

Крім цього, сільгоспвиробники могли скористатися грантовою урядовою програмою «Робота», яка передбачає виділення безповоротних позичок на створення чи розвиток садівництва, ягідництва, виноградарства, тепличного господарства, агропереробних підприємств. Ця програма передбачає співфінансування. Фермер робить свій внесок від 30 до 50%. Решту надає держава як грант.

Проте проблеми в галузі є, і вони досить серйозні. Про підсумки військового аграрного року ми говорили із представниками малих та середніх фермерських господарств регіону. Вийшли монологи аграріїв, наповнені тривогою за завтрашній день і, водночас, упевненістю в тому, що всі тимчасові труднощі їм вдасться подолати.

***

Фермер Валерій Мішин (Новомосковський район)

-Урожай 2022 був закладений ще до війни, в 2021 році. Це озимі культури та площі під ними залишилися довоєнні. Зима була сприятлива, посіви добре перезимували. І, що важливо, такого подорожчання, як ми бачимо зараз, паливно-мастильних матеріалів, добрив, хімії, тоді ще не було. Напевно, половина аграріїв встигли продати врожай і закупили все для нової посівної ще до Нового року. І тому на старих дріжджах, на старих запасах відбулося і збирання, і догляд за посівами, тому такий гідний урожай отримали на рівні всіх довоєнних років. Сильно похвалитися нема чим, що тут ми героїчно щось долали. Були фінансові запаси минулорічні та «жирок», який аграрії нагромадили за всі попередні роки, – розповідає Валерій.

За його словами, цього військового року «дуже добре повела себе держава, уряд». Йдеться про безвідсоткові кредити до 5 мільйонів гривень, які давали на півроку аграріям саме на поповнення оборотних коштів.

-Його давали десь уже у березні, квітні, травні, війна вже почалася. Я їх теж брав, цей безвідсотковий кредит був дуже доречним. Ці гроші дуже багатьом допомогли, тому й зібрали такий непоганий урожай. А як буде далі? – каже фермер.

Реальність, з якою зіткнулися сільгоспвиробники, характеризується дуже значним диспаритетом цін. Вартість добрив зросла у 4 рази, дизпаливо та хімічні засоби захисту подорожчали у 3 рази, а купують українське зерно вкрай дешево.

-Наша продукція практично на 30-40% недооцінена, набагато нижча за довоєнний рівень цін. Навіть у портах ціна нижча за довоєнну. Ціни знизилися одразу, з початком війни. Тоді був у всіх шок і шок великий. І дуже важко налагоджувалась вся система продажу зерна. Нині вже більш-менш усе почало функціонувати, але майже півроку залишки врожаю 2021 року багато хто не міг продати. Минулорічні залишки плюс новий урожай плюс дороге паливо, логістика до порту. Все це дає досить негативний результат. І я так чую, і міністерство, і уряд вже озвучують прогнози на наступний рік, думаю, вони правильно говорять, що десь на 45% буде нижчим урожай, ніж цього року. Великі аграрії виживуть, а дрібні не потягнуть – у тих, хто має 50 га, і навіть 100 га, будуть проблеми, — каже Валерій.

Але за всіх цих тривожних питань та непростих економічних розкладів, аграрій упевнений, що забезпечити продовольчу безпеку України фермери зможуть.

-Щодо саме роботи, вирощеного врожаю, то жодного героїзму тут я не бачу. Особливої заслуги аграріїв у тому, що цього року такий урожай, я не бачу, це наша звичайна робота. Так, морально десь було нелегко, думали, чи треба сіяти чи не треба, окупляться витрати чи ні. І наступний рік буде важким, так, наша робота непроста, але Господь Бог нікому не дає ношу не під силу, ми не перший рік цим займаємося, і дасть Бог, наші ЗСУ стримають цю навалу, що ми тут зможемо спокійно працювати, виростимо врожай більше -менш гідний. Втрати будуть, збитки будуть, але для України вистачить зерна з головою. Навіть за всіх негативних розкладів є врожай 2022 року, він ще далеко не весь проданий, і не вивезений. Я спілкуюся з трейдерами, за їхніми словами, до червня-липня 2023 року возитимуть ще торішній урожай. А Україні, щоб прогодуватись, раніше потрібно було 6-7 мільйонів тонн зерна, а зараз 4-5 мільйонів тонн. За тих площ, які зараз є в Україні, голоду не буде це 100%, — каже фермер Валерій Мішин.

***

Фермер Петро Ляхович (Межівський район)

-Урожай ми зібрали не завдяки, а всупереч. Ми, особливо невеликі фермерські господарства, працюємо сьогодні, напевно, так на межі, як і ЗСУ на фронті. Насамперед через економіку — наша продукція нічого не варта. Але люди працюють, ми – українці звикли так, що хоч падають бомби на голову, а ми все одно працюватимемо, сіятимемо. На нас заробляють усі, кому не ліньки в цьому ланцюжку, тільки не ми. І 2023 рік буде дуже проблематичним щодо врожаю. Я розумію, що державі зараз не до нас, спершу перемога. Але душа кричить, – міркує Петро.

Фермер каже, що дуже багато господарств працюють сьогодні просто в мінус для себе. Наприклад, відсотків 90 господарств, на його думку, не зможуть придбати та не застосовуватимуть добрива.

-Моя думка така. По-перше, треба поділити аграрний бізнес. У нас, на жаль, багато грантових програм, якісь гарні рішення уряду та місцевої влади, банки та якісь грантові організації – всі вони хочуть працювати з твердим та «красивим» виробником. А їм допомога і не потрібна, у кого в обробці 10, 20, 50 тисяч га землі, у них є подушка безпеки і запас міцності. На даний момент найбільше втрачає дрібний агробізнес, він страждає, йому потрібна допомога. Я питаю у колеги, чому ти продаєш соняшник по 10 тисяч, адже на ринку ціна більша? Він відповідає – а кому я продам машину чи півмашини соняшнику? Так на нас заробляють. Інший приклад: ходка до Одеси для перевізника зерна дає йому чистими 30-40 тисяч грн. Його витрати — дизпаливо, амортизація машини, а все інше — чистий прибуток. Я розумію, що держава не змусить цього перевізника взяти менші гроші, але наживаються на нас – виробниках ті, хто має в руках логістику, хто займається перепродажем, — каже Петро.

Другий необхідний державний захід — спрощення податків для дрібних та середніх аграрних господарств.

-Я простий селянин, і то я можу приблизно підрахувати. Ми знаємо, що заробляє держава на с/г виробниках? Знаємо. Ось у цих межах ви на один гектар встановите стільки виробник повинен заплатити. І все виходить коротко та ясно. По-перше, всі платитимуть. По-друге, за моїми даними, на жаль, податки сьогодні сплачує маленький та середній бізнес. Великий бізнес у чому викручується. Ви розумієте, що зараз неможливо продати за безготівковим розрахунком зерно? Тож, будь ласка, СБУ, податкова, працюйте. Десь ПДВ відмивають, а я не можу продати тому, що немає покупців безготівково. А якщо в нашому регіоні готівкою дають 5300 грн за тонну пшениці, а безготівково 5500 грн, — повідомляє фермер.

Петро Ляхович сподівається, що потім, після закінчення війни, держава та уряд почують фермерів. А сьогодні чують лише те, що хочуть почути. Або просто не знають, що відбувається на землі. Зокрема, йдеться про грантові програми.

-Я, наприклад, маю в обробці сад, ще хотів досадити саду 4-5 га землі, пішов спробувати одержати грант. Ну, хто це вигадав, що я повинен всього на 4 га саду мати в межах до 10 робочих місць? Сезонні працівники – це гаразд, сезонні на прибирання потрібні. А що їм робити у міжсезоння? Якісь ініціативи у держави разом із закордонними є, але вони не чують і не знають, що відбувається на низах, – каже Петро.

Помірковував глава фермерського господарства та про кредитну політику для аграріїв в умовах повномасштабної війни.

-Хто працює хоча б на 80%, той може взяти цей кредит, я особисто також беру. Але це кредит, який треба віддати із відсотками, і банки на реструктуризацію таких кредитів сьогодні не йдуть. А що я можу взяти під цей кредит, якщо я вже працюю з мінусом. І якщо не віддав кредит вчасно, то не вистачить у тебе нічого в господарстві, щоб розрахуватися. Анонсували гарантії держави, на практиці цієї гарантії немає, – стверджує фермер.

За його словами, у господарстві є сад та багаторічна мрія побудувати сховища врожаю з холодильними камерами, та вибудувати технологію його переробки.

-Дайте гроші, якимось чином допоможіть, я поставлю переробку, буде корисний продукт – не вода з концентратами, а сік прямого віджиму, пюре, наприклад. Зараз усі кричать модні слова – додана вартість, переробка. А як? Не можна знайти доступні фінанси на ці речі. Немає грошей – немає холодильної камери, і я втрачаю багато врожаю, немає грошей і на переробку. Тобто програма на переробку є, але вона не працює. Не знаю, хто її розробляв. Але ж це не грантові гроші, відсотків 80 від них треба віддати. Трохи тобі лишається, а все інше треба віддати. І я не знаю реальних діючих програм. Їх немає, ні місцевих, ні державних. Хоча я всі ці програми відстежую, бо я голова фермерської асоціації у районі, – розповідає Петро Ляхович.

***

Фермер Олександр Чебанов (Дніпропетровський район)

-Не знаю, у кого із фермерів все добре. Я вважаю, що все не дуже добре. Сказати, що аграрії зазнають збитків, це не сказати нічого. Галузь знаходиться на межі виживання або, якщо точніше, на межі вимирання. Давайте від початку. Якщо ми до війни продавали зерно по 9 тисяч грн., то зараз ми його продаємо по 5-5,5 тисячі грн. Ціна впала майже вдвічі. А долар піднявся майже вдвічі – з 25 до 42 грн. Відповідно зросло в ціні вдвічі і все те, що пов’язане із сільським господарством — піднялося вдвічі, а це гербіциди, фунгіцидна група, посівний матеріал, паливо, логістика. У результаті по озимій пшениці ситуація несприятлива, по кукурудзі ситуація катастрофічна, тому що ціни на послуги елеваторів, на прийом та очищення ще більш-менш прийнятні, а те, що стосується сушіння зерна…, — розповідає Олександр.

Він навів просту арифметику. Ціна кукурудзи на внутрішньому ринку, з доставкою на елеватор коштує близько 3,5-3,8 тисячі гривень за тонну. При цьому витрати на доставку становлять щонайменше 500 грн на тонні. Фермери кукурудзи збирають із вологістю, наприклад, 24%. Бази на елеваторі приймають із вологістю 14%, при цьому кожен відсоток сушіння коштує 240 грн.

-Ми зібрали, приміром, 10 тонн і вийшло, що 2700 ми повинні елеваторові лише за сушіння, а ще 10 тонн зніметься із загальної ваги. Тобто кукурудза взагалі нерентабельна, в принципі. Другий момент – це низька закупівельна ціна. Усі намагаються, хто як може, якось вийти із ситуації, але як? — запитує Олександр.

За його словами, зараз фермери можуть вивозити зерно в порти лише автомобільним транспортом, а везти його залізницею абсолютно нерентабельно, оскільки залізниця «з незрозумілих причин кілька разів піднімала ціни саме на перевезення с/г продукції». Тобто перевезти тонну руди чи тонну металу у кілька разів дешевше, ніж перевезти тонну пшениці.

-Ціна перевезення за тонну зерна становила до нового року близько 2700 гривень за тонну, яка зараз – не знаю. І це за вартості зерна у 5000 грн. Де логіка? Так це ще й ціна, коли ви цілий склад завантажили. А якщо ви ставите 7-8 вагонів, то знаєте, яка ціна за тонну перевезення? 7 000 гривень!, — обурюється Олександр Чебанов.

Олександр каже – всі його колеги розуміють, що в країні війна, що фермери допомагають фронту, чим можуть, дехто віддає останнє. Але питання життєдіяльності фермерських господарств мають хвилювати як фермерів, а й держава.

Я скажу своїм господарством: ми більш-менш пережили цей рік. Знаєте, чому? Тому що мені пощастило, велику частину продукції минулого врожаю ми реалізували до війни. А що буде цього року? Невідомо, – каже фермер.

При цьому він зазначив, що Дніпропетровська обласна адміністрація допомагала фермерам, наприклад, насінням, разом із компанією Монтана виділили 50 посівних одиниць. І хтось із фермерів хотів, хтось записався, приїхав, узяв. Фермер наголошує і на програмі допомоги господарствам до 200 га.

-Сказати, що держава взагалі не допомагає, так казати не можна. Було, наприклад, безвідсоткове кредитування. Дали кредит на півроку, а потім, як я чув, продовжили термін дії цього кредиту. За це велике спасибі. Я особисто знаю фермерів, які не змогли реалізувати продукцію після початку війни, вони брали кредит на сезон і дуже раділи. Щодо нашого господарства, ми вже після війни прокредитувалися, брали техніку, без якої нам не можна працювати, за програмою державного кредитування «3-5-7%». Кредитувалися ми в Ощадбанку, все чудово, дівчата молодці, спеціалісти. Довго трохи з документами, натомість отримали кредит, техніку нам придбали, і на період військової дії кредит безпроцентний, — каже Олександр.

На його думку, для порятунку малого та середнього аграрного бізнесу держава має зробити як мінімум два принципові кроки. Це, по-перше, дотації на гектар для господарств, що обробляють до 500 га землі. І друге – регулювання закупівельних цін шляхом звільнення від дорогих послуг посередників.

-За великим рахунком, нам потрібні лише нормальні закупівельні ціни. Справа в тому, що в Україні наживаються всі, хто тільки може. У нас в Україні тонна зерна коштує 120-140 доларів. До Польщі приїхали – вже 220 доларів за тонну, до Греції дісталися – 330 доларів за тонну. Відверто кажучи, дякую нашому уряду, що відкрили зерновий коридор, бо зерно на внутрішньому ринку в принципі нікому не було потрібно. Наразі хоч якось пшениця купується, її почали вивозити. Є країни, де голодують, а ми маємо надлишок зерна. Але, як на мене, цей надлишок скоро нівелюється, зернових культур буде дедалі менше, — каже фермер.

Окрім того, аграрії мріють про спеціальну ціну на дизельне паливо для сільгоспробіт. Для утримання АПК України на плаву в умовах воєнних дій для фермерів потрібна державна програма за допомогою придбання посівного матеріалу та засобів захисту рослин.

-Я забув вам сказати такий момент. Ми всі хочемо працювати «у білу», але ви подивіться, зараз немає такого господарства, у якого не було хоч раз заблоковано податкову накладну. Скільки разів зверталися до податкової, вся Україна виє, не лише промисловість, весь бізнес харчує. Податкові накладні блокувалися, так і блокуються. І поки фермер її не розблокує, 20% йому не доплачують і людині нема куди подітися. Я знаю і 2 роки у людей йдуть суди, і досі їм не повернули ПДВ від якихось певних угод. Ось ці два фактори теж є ключовими – це блокування податкових накладних та залізничний транспорт. Ось нехай зараз на час війни возять аграріям зерно безкоштовно або хоча б за собівартістю, і одразу ж фермер отримає 2000-3000 грн на тонні, що бракують до нормальної економіки бізнесу. Тоді від держави навіть грошей не треба на субсидування сільського господарства, просто дайте спеціальну ціну на залізничний транспорт. Додалася ціна 2000-3000 грн на тонні та аграрії хоча б зможуть працювати у нуль, а те, що зараз проглядається, це мінус. І мінус критичний», – резюмує Олександр Чебанов.

***

Як бачимо, сьогодні в агропромисловому комплексі України існують суперечливі тенденції. Особливо багато суперечностей накопичилося у малих та середніх фермерських господарствах. З одного боку, є відчутна та дієва допомога державних та грантових програм, а Дніпропетровщина є одним із безперечних лідерів у їх реалізації. З іншого боку, реалії воєнного часу підривають самий економічний фундамент малого сімейного фермерства. І суть цієї проблеми полягає у величезній диспропорції між собівартістю та продажною вартістю врожаю. Собівартість постійно зростає, а ціни закупівлі впали до критичного рівня. У такій ситуації за два-три роки багато фермерських господарств по суті розоряться і пропадуть з карти АПК. Очевидно, назріла необхідність на державному рівні виробити єдину комплексну програму підтримки агровиробників малого та середнього бізнесу.